У межах дослідження ми провели опитування громадської думки мешканців Волинської області, присвячене темі обізнаності про насильство та готовності суспільства на нього реагувати. Результати демонструють суттєвий розрив між тим, наскільки добре люди розпізнають насильство теоретично, і тим, наскільки вони готові діяти, коли стикаються з ним на практиці — навіть опосередковано, як свідки.
Високий рівень теоретичної обізнаності
Опитування зафіксувало, що мешканці регіону достатньо добре орієнтуються у формах насильства та не схильні його виправдовувати:
- 97,4% респондентів впевнено розпізнають психологічне насильство — зокрема заборону спілкуватися з рідними чи друзями;
- 91,2% ідентифікують економічне насильство — примус до праці, вимагання доходу;
- 96,9% вважають фізичне насильство в сім’ї недопустимим за жодних обставин;
- 97,9% переконані, що жінка не повинна терпіти насильство, навіть якщо партнер добре її матеріально забезпечує.
Ці показники свідчать про високий рівень базової правової та соціальної грамотності населення щодо форм насильства.
Розрив між власною готовністю та очікуваннями щодо інших
Водночас дослідження виявило суттєву розбіжність між тим, як респонденти оцінюють власну готовність діяти, і тим, якої поведінки вони очікують від оточення. На запитання про власні дії у ситуації, коли вони стають свідками насильства, 78,8% опитаних відповіли, що викличуть поліцію або втрутяться самостійно.
Проте коли респондентам поставили те саме запитання щодо сусідів — а не щодо себе — картина суттєво змінилася: 33,2% опитаних вважають, що сусіди мовчки спостерігатимуть за ситуацією, коли бачать жінку з ознаками фізичного насильства, оскільки сприймають це як «приватну справу сім’ї».
Таким чином, кожен третій респондент, декларуючи власну готовність втрутитися, одночасно не очікує аналогічної реакції від оточення.
Подібна закономірність — щодо економічного насильства над літніми людьми
Дослідження фіксує аналогічний розрив у ситуаціях економічного насильства щодо людей похилого віку. На запитання про очікувану реакцію сусідів на факт привласнення пенсії родичем:
- 43% респондентів вважають, що сусіди засудять таку поведінку на словах, але не втручатимуться;
- лише 9,3% опитаних вважають, що сусіди реально повідомлять про це поліцію чи соціальну службу.
Тобто засудження ситуації як соціальної норми присутнє, тоді як готовність до конкретної дії — мінімальна.
Можливі причини розриву
Дані дослідження не дають прямої відповіді на причини цього розриву, проте дозволяють висунути обґрунтоване припущення: проблема полягає не в браку емпатії чи байдужості, а у відсутності зрозумілого алгоритму дій. Люди не завжди знають, куди звертатися, як безпечно втрутитися та які є законні механізми реагування, що формує пасивну модель поведінки — «засудити, але не діяти».
Результати опитування свідчать, що інформаційні кампанії, спрямовані виключно на підвищення обізнаності про форми насильства, вичерпали свій ефект: рівень розпізнавання в громаді вже високий. Натомість подальша просвітницька робота має бути зосереджена на практичному аспекті — наданні населенню чітких, покрокових алгоритмів безпечного втручання та інформації про канали звернення, оскільки саме цей компонент наразі є найслабшою ланкою.
📩 Якщо у вас виникають питання – пишіть нам на пошту prowomenua12@gmail.com.
Інформаційний матеріал підготовлено в межах співпраці Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні та ГО «Асоціація Амбасадорок України» за підтримки Норвегії. Думки, погляди та рекомендації, викладені в в цій події належать авторам/-кам і не обов’язково відображають офіційну політику чи позицію UNFPA, ГО «Асоціація Амбасадорок України» або Норвегії.